Якось так вийшло що прихід весни поки не виправдав очікування. Намагаючись знайти причини спіткаюся об ці дні, датовані 2022-м роком. І от, коли відповідь, подібно першим квітам вже, прокльовується на повернхню - я нарешті розумію свої тривожні тригери. На восьмий день війни ми, перелякані, схиблені, зламані та розгублені таки піддаємося на вмовляння мами "вивезти дітей у безпечне місце" - до Італії. Чи думав хтось тоді, якою видасться та подорож? - Ні. Не думали, що проведемо в дорозі цілих п'ять днів. Не уявляли, що за цей час побуваємо у 5-ти країнах. Ми абсолютно не знали: що будемо їсти, де будемо ночувати, скільки разів пересядемо з одного транспорту в інший... Ні-чо-го. Досвід біженства виявився напрочуд гірким і неприємним. Свідомо і підсвідомо я ніколи більше не хочу пережити це на власній шкірі та й іншим того не бажаю. Здавалося, найпростіше було б залишити все на рівні власних переживань і заховати на віддалених поличках пам'яті, як і робила до цього час...
