ЗАЦІПИЛО

Слово всесильне. Воно ранить, воно зцілює. Розчаровує та наповнює надією. Слово – єдине, що могло б спонукати до дії, або навпаки, змусити зупинитися. Це зброя, володіючи якою людина здатна досягти чималого. Зброя, якою можна й поранитися, як не вивчити всіх ймовірних ризиків.

⠀

Мені ніколи не бракувало слів аби описати ту чи іншу людину, емоцію, подію. Ніколи раніше.

⠀

Та тепер от, все інакше. Минуло вже стільки місяців, як слова застрягли десь всередині. Мозок переповнений думками, які все ніяк не знаходять виходу назовні.

⠀

Із пульсуючих скронь думки повільно сповзають у ліве міжребер’я, прискорюють серцебиття, ганяють кров, пробуджуючи відчуття ненависті у всьому тілі…

Стискаються кулаки, змикаються міцно зуби і десь на півдорозі до виходу слова спиняються важкою грудою в горлі.

⠀

Ранок одного передвесняного дня став початком і водночас кінцем багатьох речей не лише в моєму житті.

⠀

Настав той момент, коли сказати хочеться настільки багато, що зрештою обираєш мовчання.

⠀

Заціпило.

⠀

Я не шукаю відповідей, але відчуваю їх…

⠀

Багато думається, мало пишеться.

Осінь надихає. Вглядається в очі. Кличе повернутися на місце. Просить не ігнорувати власне єство, не тримати його у темних бомбосховищах.

⠀

Прислухаюся. Задумуюся. Та, здається, починаю піддаватися цій рудоволосій пані🍁