Війна нікуди не зникала

 

Війна нікуди не зникала.
Вона ходить поряд з нами. Зазирає у вікна. Дивиться в очі. Торкається плечей. Стискає під горлом. Падає на обличчя краплинами сліз. Часом відступає на кілька кроків, а іноді застає посеред ночі, просто таки у наших домівках та ліжках.
Так вже склалося, що війна судилася нам долею. Нам, усім, хто нині відчуває і ще довго відчуватиме її наслідки на собі.
З цим нічого не вдієш. Але, будь ласка, не робіть вигляд, що її не існує!
Таке ігнорування реальності ранить тих, хто втратили своїх близьких і рідних у боротьбі за Україну.
Водночас, байдужість суспільства дошкуляє хлопцям, які донині утримують собою вогонь війни, не пускаючи ворога до наших домівок.

Комментарии

Отправить комментарий

Популярные сообщения из этого блога

Катерина Мола - про МОВУ

" Один з найцінніших досвідів в моєму житті - це досвід переходу на українську. Це насправді дуже цікавий експеримент - над власною свідомістю, над своїм оточенням, над своєю пам’яттю і навіть над своїм побутом. мені дуже шкода, що ми мало про це говоримо. Не про мене, звісно, а про перехід. Адже це неймовірна і невідрефлексована подія для всього суспільства: люди, які народилися і виросли в російськомовних родинах, в російськомовних регіонах, навчалися в російськомовних школах, доволі відчутним відсотком припиняють говорити і думати російською і починають - українською. Не через обставини, переїзд, зміну середовища, а виключно через власне вольове рішення. До цього не спонукає держава. Це не обертається бонусами і преференціями. Часто - навпаки, ти несподівано відкриваєш для себе нові обрії окупації і несвободи. І охуєваєш реально, але вже немає шляху назад. Як немає шляху назад для кожної чесної людини, яка раптом усвідомлює монструозних розмірів жахливу несправедливість. Ти про...
Далее...

Не зламатись під снігом

Изображение
Не треба було прати пуховик раніше терміну, та й чоловікові говорила, що рано перевзувати колеса автівки в кінці березня… (іноді абсурдно-смішні речі приходять у голову, коли починаєш шукати причинно-наслідкові зв’язки для подій, яких ти не очікував. «Як сніг на голову» – відомий всім фразеологізм втілився у реальність буквально за кілька квітневих днів, що несподівано здивували погодою. Такі події якось завжди вибивають із колії, змушують пригальмувати задуматися, щось переосмислити. В моєму випадку починають проводитися паралелі… І ось на які думки навернула несподівана зміна погоди: Це не правильний стан речей. Так не має бути. Ні за законами природи, ні за людськими. І все ж, сніг випав. Не цікавлячись ні в кого своєю вчасністю, не запитуючи, хочемо ми того чи ні… Впав на квіти, що готувалися вже розпустити свої бутони, довірившись сонцю; на птахів, які починали повертатися до домівок, плануючи поповнення у родинах; на людей, які вже познаходили пальта й сонячні окуляри...
Далее...

Від себе не втечеш, або біженці які повернулися

Изображение
 Якось так вийшло що прихід весни поки не виправдав очікування. Намагаючись знайти причини  спіткаюся об ці дні, датовані 2022-м роком. І от, коли відповідь, подібно першим квітам вже, прокльовується на повернхню - я нарешті розумію свої тривожні тригери. На восьмий день війни ми, перелякані, схиблені, зламані та розгублені таки піддаємося на вмовляння мами "вивезти дітей у безпечне місце" - до Італії. Чи думав хтось тоді, якою видасться та подорож? - Ні. Не думали, що проведемо в дорозі цілих п'ять днів. Не уявляли, що за цей час побуваємо у 5-ти країнах. Ми абсолютно не знали: що будемо їсти, де будемо ночувати, скільки разів пересядемо з одного транспорту в інший... Ні-чо-го. Досвід біженства виявився напрочуд гірким і неприємним. Свідомо і підсвідомо я ніколи більше не хочу пережити це на власній шкірі та й іншим того не бажаю. Здавалося, найпростіше було б залишити все на рівні власних переживань і заховати на віддалених поличках пам'яті, як і робила до цього час...
Далее...